Августин Волошин і фашисти... Iван Поп. РІО - Закарпатська народна газета. Номер 42 за 13.10.2001, Ужгород.

Ми щороку вшановуємо президента Карпатської України Августина Волошина. Більше того, незабаром на історичній площі в старій частині Ужгорода буде споруджено пам'ятник цьому політичному діячу. Однак деякі вчені-історики описують темні сторони діяльності Волошина. Пропонуємо вашій увазі думки історика Попа із Праги, який описує зв'язки Волошина з фашистами

"Вчений-літературознавець, а нині й успішний видавець В. Падяк зробив похвальну річ - перевидав з суттєвим доповненням "Загальну бібліографію Подкарпатя" (1944) двох наших подвижників М. Лелекача та І. Гарайди, що була за "сімома замками" за весь період існування комуністичного режиму в краї. Та й нова, посткомуністична система не спішила голоситися до цього, без перебільшення, наукового подвигу подкарпатських вчених.

Однак дивує реакція на це видання професора Тиводара. Таке враження, що його цікавить не перша подкарпатська русинська бібліографія, а тільки післямова до неї видавця, В.Падяка. Але замість об'єктивної оцінки професор Тиводар відразу стає в позу старорежимно-комуністичного цензора. В.Падяк, на його думку, допускає "хибні політично-ідеологічні упередження", "тенденційність", "тенденційні твердження". Який милий вуху пана професора лексикон! Ну прямо з відомих "постанов" ЦК ВКП(б) з авторством Жданова!

В.Падяк, не будучи істориком, у своїй післямові чітко дотримується наукового принципу історизму, чого не можна сказати про рецензента, професора Тиводара. В.Падяк вживає понятійний апарат того часу, коли появилася праця М.Лелекача і І.Гарайди, нікого і нічого не "притягує за вуха" до сучасності. Пан професор гнівом кипить, що В.Падяк ні разу не вжив назву "Карпатська Україна", що була, згідно з п. Тиводаром, офіційною в 1938-1939 рр. І це стверджує вчений-історик. У статтях і книгах професора М.Болдижара, доцента В.Лемака, моїх, чеських і словацьких істориків документально доведено, що де-юре (згідно з правом, якщо хочете) назва "Карпатська Україна" існувала не повних 24 години, затверджена на першому і останньому засіданні підкарпатського сойму 15.03.1939 р. Ще і ще раз пишу, що депутати парламенту Чехословаччини на засіданні 22 листопада 1938 р., коли затверджувалася федеративна форма республіки, одностайно провалили пропозицію представника автономного уряду Подкарпатської Русі Ю.Ревая узаконити нову назву автономного краю "Карпатська Україна". Отже, вживання хустськими діячами назви "Карпатська Україна" в період 22.11.1938-15.03.1939 було протиправним, самодіяльним.

Пана професора Тиводара чомусь аж дивує, що "деякі автори" "ще й нині" звинувачують оточення А. Волошина у профашистських настроях. Мушу сказати, що серед отих "деяких авторів" знаходжуся і я. Звинувачую і небезпідставно, не тільки "оточення", але і самого А. Волошина. І не тільки у профашистських, але конкретно у пронацистських, прогітлерівських симпатіях. Писав, пишу і писати буду про цю ганебну сторону діяльності Волошина і його "оточення".

Як казав поет, "рукописи не горять", це саме можу сказати про колекцію документів, що знаходяться в Центральному державному архіві Чеської Республіки, фонд "Дипломатичне представництво Німеччини" (SUA - АА, к. 28). Це документи посольства Німеччини у Празі 1938-1939 рр. Я їх уже цитував у своїх статтях, публікував їх також В.Лемак. Ви, пане професоре Тиводаре, робите вигляд, що їх не знаєте? Що ж, я їх процитую ще раз. Так-от, у вказаному архівному фонді знаходиться "Меморандум делегації Карпатської України" від 24.10.1938 (!) з підписом Ю.Химинця і І. Рогача до Гітлера і уряду Німеччини з клятвами у прихильності до нацистської ідеології і любові до біснуватого фюрера,... тільки б він допоміг скинути уряд А.Бродія! Ця самозвана "делегація" була вислана у Прагу для контакту з посольством Німеччини з благословення А.Волошина. Він же брав участь у написанні отого 25-сторінкового меморандуму.

Як кажуть, далі - більше. Благання було почуте, і А. Волошин уже 26.10.1938 р. став прем'єром проукраїнського уряду автономної провінції Подкарпатська Русь. Відразу після призначення А. Волошин спішить відвідати посольство Німеччини у Празі. Гітлерівський дипломат Генке посилає термінову телеграму в Берлін міністру Й. фон Ріббентропу: "Сьогодні до мене прийшов карпато-український прем'єр А.Волошин і попросив передати найглибшу подяку фюреру і рейхсканцлеру від карпато-українського народу за його визволення (від кого?? - І.П.). Карпатська Україна знає, що свою незалежність (?!?) вона здобула виключно завдяки політиці фюрера і рейхсканцлера і цього вона ніколи не забуде!" (SUA - АА, к. 28. л.438023). Ну що ж, скажете Ви, пане професоре, подякував і подякував... Але ж ні, і вдруге А.Волошин відкрито "освідчувався в коханні" до нацизму. Той же німецький дипломат пише у своєму донесенні в Берлін: "Сьогодні, 1 листопада 1938 р., в готелі "Паласт" (в Празі - І.П.) мене відвідав А.Волошин і виклав три побажання: 1) Якомога скоріше відкрити консульство або генконсульство Німеччини в Ужгороді...; 2) Прислати німецьких фахівців та інструкторів (?) для створення системи управління в Карпатській Україні; 3) Негайно розпочати переговори з господарських питань, щоб якомога скоріше замінити в Карпатській Україні економічний вплив чеський та інший на німецький. Прем'єр заявив, що він має намір будувати свою владну систему у відповідності з авторитарними принципами. Ліберальні форми влади, за його словами, слаборозвинутий у політичному і культурному відношенні народ (дуже гарно оцінював "батько" і пастир духовний своїх овечок! - І.П.) приведуть до катастрофи. Тому потрібна тверда рука. Здійснення такої лінії прем'єр розпочав з розпуску усіх політичних партій" (SUA - АА, к. 28, л.438024). Як добре відомо, прем'єр Волошин у своєму копіюванні нацистської системи не зупинився на розпуску пар-тій. "Карпатська Січ" будувалася за принципами нацистських SА ("штурмови-ків"), для опозиційне налаштованих "елементів" був створений концтабір "Думен" біля Рахова. І, нарешті, за взірцем гітлерової нацистської партії у лютому 1939 р. ство-рена була своя урядова "партія" - "Ук-раїнське Національне Об'єднання". Ви кажете, пане професоре Тиводаре, що в цій за-попадливості щодо Гітлера і його режиму А.Волошин в той час був неодинокий. І навіть Сталін... Невдале, пане професоре, порівняння. Невже Ви й досі не усвідомили (хоч це вже знає весь демократичний світ), що Гітлер і Сталін були "сіамськими близнюками"? І протиставляти їх нема чого.

Диву даєшся, коли професійний історик вживає такі формулювання: "А.Волошин та його уряд у тодішній політичній ситуації були вимушені вести дипломатичні переговори з гітлерівською Німеччиною в інтересах свого народу (!)", "вели боротьбу за створення Української держави". По-перше, "дипломатичні переговори" вони вести не могли, бо це було, згідно з конституцією ЧР і всіх міжнародних правил, прерогативою виключно центральної влади у Празі, а не уряду автономної провінції, якою була Подкарпатська Русь (пардон, Карпатська Україна!) у федерованій Чехо-словаччині. Так, вони "вели переговори", але не дипломатичні, а по суті піратські, за спиною центральної влади і за це той, що їх безпосередньо вів, Ю.Ревай, поплатився кріслом міністра, викинутий з нього з наказу президента Е.Гахи 6.03.1939 р.

Все той же німецький дипломат Генке телеграфував у Берлін 23.2.1939 р.: "Прем'єр А.Волошин заявив мені, що його уряд виступає проти великоукраїнської пропаганди і всіх, хто це буде робити в майбутньому, буде суворо карати" (SUA - АА, к. 28, л. 437992). І далі той же Генке: "Українські націоналісти не погоджуються з курсом сьогоднішнього уряду (А.Волошина - І.П.), вважають його прочехословацьким" (SUA - АА, к. 28, 499241). Саме вони, українські націоналісти, в ніч на 14.03.1939 р. підняли путч проти уряду А. Волошина. Захистили ж його чехословацькі вояки, а точніше, русинські хлопці в чехословацькій уніформі. А Ви не пам'ятаєте, пане професоре, чим закінчились переговори українських емігрантських лідерів з А.Волошиним уже під час війни? А нічим, бо А.Волошин відмовився підписати заяву про приєднання "Карпатської України" до "соборної України"!

Оцінюючи ці факти з біографії А. Волошина як політика і людини, можемо казати про цікавий феномен: при всьому його новосформованому у 20-30-х рр. українофільстві у нього все ж переважав вроджений центральноєвропейський менталітет. Він вважав себе українцем, але Східна Європа, в тому числі її українська частина, його не притягувала, ба, навіть лякала.

Ще раз повернемося до питання, що його пан професор Тиводар дипломатично називає т. зв. "прихильністю А.Волошина і його оточення до фашизму" і гнівом кипить проти такого, на його погляд безпідставного, звинувачення. Якщо для доказу зворотного йому мало вищенаведених документів і фактів, вкажемо дальший їх ряд. Як відомо, березневі події 1939 р. (розчленування Чехословаччини Німеччиною) стали важливішою межею в політичній історії Європи. Гітлер відкинув примітивну брехню про те, що йому йдеться тільки про об'єднання всіх німців в одній державі, і перейшов до відкритої агресії. Для всіх в Європі, кого так чи інакше зачепили ці події, будь то діячі високої політики, чи прості люди громадянського мислення, настав час вибору - або ви з силами фашизму і його сателітів, або ви з демократичними силами, що їм протистоять. Такий "вододіл" пройшов і в нашому краї, ба, навіть в окремих сім'ях його жителів. Молоде покоління русинів, що сформувалося в атмосфері демократії і всякло її ідеї, не хотіло миритися з авторитарним режимом М.Горті. Менша частина пішла на Захід, більша ж, виною комуністів, що 20 років трумбетали одну і ту ж брехню про "вільну Батьківщину всіх трудящих - СРСР", шукала свободи за Карпатами і найшла дротяну загороду таборів ГУЛАГу.

А що ж наші хустські лідери, яких кинули напризволяще їх мнимі німецькі покровителі? Вони зрозуміли підлість нацистів і як демократи (якими їх постійно представляють пан Тиводар і іже з ним) виїхали до демократичних країн? Таку можливість вони мали, війна ще не почалася, всі дороги аж за океан були відкриті. Ні, туди виїхав тільки молодий русинський лідер Павло Цібере. А.Волошин же з "оточенням" приїхав під крило нацистів в окуповану ними Прагу і зайняв посаду завідуючого кафедрою педагогіки "Українського Вільного Університету", що працював знову ж таки на гроші німецьких окупаційних властей. Українська національна історіографія тихесенько обходить питання функціонування УВУ протягом всієї війни в окупованій Празі. Обходять його українські патріоти не випадково, бо дуже вже воно, це питання, м'яко кажучи, делікатне.

Річ у тім, що чеські студенти масовою демонстрацією відзначили День незалежності Чехословаччини 28 жовтня 1939 р. Демонстрація була розігнана окупаційною поліцією, один її учасник смертельно поранений. У день його похорону 17 листопаду 1939 у Празі відбулася друга студентська демонстрація, проти якої вже були задіяні загони СА і СС. Чеські студентські лідери були арештовані і демонстративно публічно розстріляні або повішені, студенти відправлені в концтабори, всі чеські вищі школи були закриті аж до кінця війни. Цей день - 17 листопада - і сьогодні відзначається в усьому світі як Міжнародний день студентства. Діючими вузами у чеських землях (Чехії, Моравії, Сілезії) залишились тільки Німецький університет у Празі і ... "Український Вільний Університет"! А, може, все ж викладачі УВУ, і серед них А. Волошин, а також студенти проявили якусь форму солідарності із чеськими колегами, на землі яких вони знайшли теплий притулок? Та де там! Повішені чеські студенти були їм чужі, адже вони виступили проти їх покровителів, німецьких нацистів. А може, студенти і викладачі УВУ зрозуміли суть політики гітлерівців після трагедії українських культурних діячів групи О.Теліги в Києві і їх розстрілу в Бабиному Яру (1941) і висловили протест, або хоча б солідарність, тепер уже явно зі своїми? Ні, вони тихесенько "служили" і далі... Отакі-то "демократи" і "антифашисти".

Пану професору Тиводару вадить, що В.Падяк "жодного разу не назвав угорський режим 1939-1944 рр. фашистським, окупаційним, чи хоча б (!?) авторитарним". По-перше, автор післямови як літературознавець природно зосередив свою увагу на проблемах бібліографічних, літературних і мовних того періоду. Історико-політичні дефініції мають для нього маргінальне значення. То наша з Вами, пане професоре Тиводаре, сфера, чи то пак терен. Не перший раз пишу про цей понятійний ряд - "угорський фашистський, окупаційний, авторитарний режим". Але ж, здається, мої деякі колишні колеги-історики в Ужгороді читають тільки ними написане (як у тому старому анекдоті - "больше писатели, чем читатели"). Так, змушений повторюватися, пане професоре: режим М.Горті (1920-1944) в Угорщині ніколи не був фашистським, для цього йому бракувало головних елементів, а саме - "вождя", якого збожнюють сфанатизовані маси, єдиної, масової партії, що ліквідує всі елементи парламентської системи, все контролюючі каральні органи. Режим М.Горті був першим у Європі авторитарним режимом, цивілізованою диктатурою, що спиралася на традиційні монархічні інститути, зберігаючи при цьому парламентську систему. Для Подкарпаття 1938-1944 рр. він де-юре не був окупаційним, хоча край і був окупований, але окупаційна система діяла менше, ніж півроку, а уже в другій половині 1939 р. край був проголошений "поверненою", складовою частиною Угорського королівства, а його жителі зрівняні в правах з іншими підданими цього королівства без короля. Це мало і свої трагічні наслідки, бо всі чоловіки від 18 до 55 років під час війни були мобілізовані "на захист вітчизни" і гинули за чужі їм інтереси. Якби в краї був окупаційний режим, то цього не сталося б; окупанти, як правило, окуповане населення до власної армії не мобілізують і в абсолютній більшості цього правила дотримуються (винятком був СРСР, що окупувавши Подкарпатя в 1944 р., відразу ж почав мобілізацію під ширмою "добровільності", але ж для Сталіна міжнародні норми не існували).
Іван Поп, доктор історичних наук"