Вaлентин Габода.(Очень) Молодой поэт.

Русская премия. Прага, 2013.

Share |
Валентин Габода

Ушытко посперед... Русин Валентин Васильович Габода народився у селови Колчино Мукачувського района 13 фебруара 1997 року. Учиться у Мукачевському Торгово - економичному коледжови на 1 - му курсі по спеціальности - товарознавець комерційної діяльности. Заниматься спортом, дуже любить свуй русинськый край и має велику мечту - стати файным літератором и одкрыти своє выдавательство !

Дівиця

На полю, така сама,
Така студена і сумна.
Весну чекать,
Дівка молода.

Задує вітер,
Она устане.
Приморозить,
Она зов’яне.

Вдаль позерать,
Ниє никого.
Сльозы втерать,
А їх много…

Реве і плаче,
Над рікыв.
Та не плач, ти, дівко!
Пый зомныв.

Я ти вкажу,
Як жити!
Я тя навчу,
Любити!

На то, она закрила очі,
І більше їх не одкривала.
Проходили дні, проходили ночі,
А она собі дальше ривала…

Піду…

На серці ми тяжко, у душі ня коле,
Обернуся, піду на поле.
На полі не буду робити,
Приляжу , дам собі спочити.

Вже не нибі гаснуть зірочкы,
Засыпавуть у хыжі діточкы.
Што дале буде? – я не знаву,
На душі каміньчик маву.

Журиться серденько моє,
Чому життя такоє тяжкоє?
Так тяжко у собі сили найти,
Устати із земли и дале пуйти…

На серці ми тяжко, у душі ня коле,
Обернуся, піду на поле.
В зелену травичку тихо приляжу,
Всьо што болить, Вітцьови розкажу!

За всьо што тривожить, не дасть супокою,
За вшитко ийсе ся помолю.
Молитвов за всьо і за всіх,
Най простить Господь тяжкый гріх.

Русин

Я Русин, і я горжуся сим!
Я земли сьої настоящый син!
Туй ня народила мати,
Туй будуть ня русином звати!

На сюв земли я вічно буду,
Я своїх браттів не забуду!
Я туй ся лишу и умру,
Себе туй истинно найду!

Отцюзнину я не забов,
Тямити буду Русинув!
Во мні тече русинська кров,
Я своїх предків на забов!

О земле моя! Мої діти!
Земля русинська буять цвітом.
Файно жийте, добрі будьте,
І про русинів не забудьте!

О моя русинська земле…

О моя русинська земле,
о мої люде, русичі!
Нас нико більше не зламле,
поклін тобі, поклін тобі!

Біда не прийде, не приляже,
народ русинів - слався!
Бо вто великоє слово наше
і дух наш щи не розпався!

Єдинство в наших душах,
єдинство в нас самих.
А наша воля невмируща
в серцях наших молодих!

О моя русинська земле,
мів поклін тобі навіки!
Чиста кров тіче у моїх венах,
як твої чисті і шумливі ріки!

На краю

На краю села,
Коло берега.
Стоїть си дівочка,
Файна, молода.

Йой дівочко мила,
Чом ня сь не любила,
Чом ня сь не любила,
Чом ты не моя!?

Занесу у хыжу,
Хліба та й вина,
Ляже село спати
Засне и она.

Я чекав до рана,
Цілу м ніч не спав,
Аж горі пуд замком,
Кугут заспівав.
Йой дівочко мила,
Чомнясь не любила,
Чомнясь не любила,
Чому сь не прийшла?

Сонце визріває,
Ніч уже пройшла,
То ніхто не знає,
Де мила була.

Я не маю сили,
Спомнити єдно,
Як ми ся любили,
Як файно було!

Ой дівчино мила,
Чомнясь так любила,
Чомнясь так любила,
А потом пішла?

Несе Галя

Несе Галя водний,
а ззаді димиться.
Ой ти Галю, Галю,
дайми закуриться.

Несе Галя водний,
через яри-ріки.
Ой давай ти Галю,
махнеме для втіхи.

Несе Галя водний,
Іванко заблудився.
Ой ти Галю, Галю,
ти лем не журися!

Несе Галя водний,
коромисло ся розбило.
Ой ти Галю, Галю,
Тебе не отпустило.

Несе водний Галю,
із очей іскриться,
ой ти Галю, Галю,
з голови димиться.

Несе водний Галю,
Галя вже поплила.
Ой ти Галю, Галю,
нашось то курила!?

Пілло

Пілло ми, пілло,
Серце душу не гріє.
Серце любити хотіло,
Но серце любити не сміє...

Пілло ми, друже,
Што ми робити?
Тяжко ми дуже,
Но як ї не любити?

Пілло ми, вуйку,
Тяжко ми, брате.
Без ниї я не можу,
Не їсти, не спати.

Пілло ми, люди,
Вже сил я не маву.
Як дале боти?
Повіште, бо не знаву...

Кум

Докі ся з кумом не стрічу,
Доті секунди лічу.
Чикаву докі у двирі задзвонить,
Бо доті ня хтось по хижи гонить.

Коли прийде кум до мене,
Всі біди нарас гет ізжене.
Кум нигде не зайде за край,
Кум усе гойкать: «наливай!»

Звисавуть із хижи сосульки,
А нас двох тягне на гульки.
Із кумом я на край світа зайду,
І там із ним децу найду!

Кум – то цімбор наохтема,
Кум – то не проблема.
З кумом я сижу до позна,
З кумом іде всьо до дна.

Докі ся з кумом не стрічу,
Доті ся з домашнянков лічу.
А як прийде кум до мене спочити,
Та будемеся двоє лічити!

Кониць

Я го так чекав,
я го так хотів.
У бункер ся запхав,
фляшку си купив.

Переписав хыжу на мачку,
з усіма попрощався.
Пропив послідню заначку,
я файно старався!

Запалив свічку,-
бо темно ся боло.
Закликав Марічку,
вбы бажання ся зболо.

І пройшла курта ніч,
і пройшов довгий динь.
З Марічков не уйшло нич!
Свічки догоріли, згасився огинь.

Кометы з неба не впали,
метеорит не уткнувся.
Мене дурака розограли,
я назад лоханувся...

Гостина

Як учуву слово «гостина»,-
Та тече долі пыском ми слина.
Не поможе таблетка ани вода,
Кой з рана тріщить голова.

Як я учуву слово «гостина»,
Привижатьми ся солонина.
Буду радоватися наохтема,
А вштко другоє- не проблема.

Заростає у хижі павутина,
А мені в голові лем – «гостина!»
На улиці б’є грім,
А я лем п’ю та й їм!

Люди ся гостять, черево росте,
А мене аж гута бере.
Доста боло пити, їсти,
Треба сьому стоп вповісти!

Вичур

Темнося довкола,
Загасли фонарі.
В руках ми кока-кола,
Друг чекать на дворі.

Щупкы в жебах набиті,
Музика у телефоні.
Йдеме обоє сыті,
На вичурньому фоні.

Чути запах вичирі,
У хыжах коло нас.
Закривавуться двирі,-
Бо вже пузньый час.

А нас тягне гуляти,
А шо іщи робити?
Нам не хочеся спати.
Нам хочеся жити!

8 марта

Іду думу вгашеный,
Вже ми нич не треба.
Уже ми нус червеный,
Паде дощ із неба.

В голові ми гучить,
А я ся тым не журю.
Жалудок ми бурчить,
Утрафив им пуд бурю.

Жона ня жене гет,
Іду перебачіня просити.
На 8 марта букет,подарю -
Она ня має простити!!!

Бідами

Руками трясе,
трясе ногами.
Вітер ня несе,
уже бідами!

Позираву вперед,
но нич не вижу.
Вже хочу йти гет,
мачку му рижу!

Вже хочу думів,
вже чищу топанки.
Ужем занімів,
вжем коло циганки.

Ґута принесла,
розкатала губу.
Вже стративім весла,
уже не гребу!

Пустий уже бак,
Пусті вже кармани.
То я лем дурак,
Плачу каждими днями

Болить...

Ци вто моя хижа на польови горить,
Ци вто моя жона заплакана сидить!?
Ци вто мої діти, голодні не сплять,
Невже прийшов кониць опять?

Коли впаде з неба камінь, розділить він Зимлю,
Всьому прийде кониць, я зла на то не тримлю...
Лем єдно ми жалко буде,
Шо душа ту біль запомнить, душа не забуде...

І буде боліти, сильно боліти,
І заплачеми жона, і заплачуть ми діти.
Цілий світ заплаче, кой прийде тот час,
І будемеся молити оби Богінько нас спас.

Чи спасе він нас, після того шо мы наробили,
Чи дасть він нам шанс, оби мы мирно жили?
Чи забере він нас, чи лишить на Землі?
Сі мислі не такі і прості...

Молодьож

З нами тяжко, з нами просто немош,
Така пішла типирь молодьош.
Типирь інтернет, типирь вк,
Типирь на учобу не подниматься рука...

Минули 90-ті, минула та пора,
Для нас сись час, то глибока нора!
Типирь трясеся вся хижа, бо музика грає,
Типирь мала дітина на старшу лає...

По вулицях ходять усякі "неформали",
Уже ними ушиткі поставали...
Куда вже дале!? Сись світ здурів!
Чи од холода змерз, чи башку перегрів!?

Треба взяти файного лома,
Бо так вже не мош, якого грома!?
Де піти? де ся діти?
Я такоє більше не буду терпіти!

Чоловік

Прийшлась думів до мене учора,
Ци вто я бов дурний, ци ти бола хвора!?
На грома мені щастя такоє?
Мене вже ниє,вже є лем мы двоє.

Звелась ня хлопця молодого з пути,
Такого боло тяжко дись найти.
А типирь, повім, хоть то є і гріх,
Типирь я твів навікы чоловік.

И твоя ня мамка на путь наставляє,
Ужек ми твуй нянько рога поправляє,
Наохтема мене, лигіня спропастили,
Верли в болото, недавно любили.

Давно сокотили, давно годовали,
Поклали ми штамп - гибы докус не знали!
Прийшовим ниуткіть, пушов в никуда,
Типирь я паскуда, типирь я - біда.

Любов

Малинько ми пілло,
Та не малинько, а много.
Так ми душу заїло,
Пой сюда небого.

Будеме стояти под дождьом обоє,
Не буду я єден, будеме ми двоє.
Пой до мене золотунько, я тя зогріву,
Пой до мене малинька, обманути тя не сміву.

Я тя люблю дуже – дуже файна дівко мила,
Пой до мене золотинька, у любви наша сила.
Буду думати за тебе, не буду засынати,
Будеме мы моя люба файных діти мати.
Дівко моя, жити без тя не буду,
«Люблю тебе дуже» - напишу повсюду!

Регула

Не дає ми покою тота фляшка,
Через ниї ниє гроши, подерта рубашка...
Через ниї всі проблеми,подерті нагавиці,
Но коли она у мене - всьо ми до гузиці!

Нараз всьо проходить,
Нараз весело стає,
Мало миче, мало водить,
Но то біди ниє!

Коли регула прийшла,
То она вже не одступить,
В голову ударить,
В голову улупить!

І вже нараз нич не треба,
І вже нараз весело,
Лічиш звіздочки із неба,
Оби хоть мало подало!

Пускаш дим із носа,
А із рота - перегар,
Коли вже тобі доста,
А ти щи глєдаш погар!

В сьому случаї, шіковно,
Треба утікати,
Бо на завтра, гий неборе,
Нич не будеш бировати!

Запив

Запив я...страшно запив...
Не розумівуся довкола, голова ми ся убертать,
Я хотівся здержати, но я ся спив...
Ужеми організм назад усьо вертать.

Цімбор помогать фляшку допивати,
А я го за ноги держу.
Він буде доті наливати,
Докі я го на зимлю не звержу...

Миче нами уперед-назад,
Ціпляєме усі пороги.
Стаєме на зимлю уже навгад,
Уже нас не держать ноги.

До чогосьме дожили!?
Лем стакани пустівуть...
До ручкисьмеся спили,
Уже руки німівуть...




Украинский портАл

Bestseller - лучшая литература современности!

Израильский портал НАРОД

Единая Русь

Rambler's Top100


Голосование
Выборы Лауреатов 2017

Олег Махнёв
Ира Мадрига
Ира Ковалева
Вал.Разгулов
Ген.Лукиныхь
Мари.Лявинец
Алекс.Хуст
*Юрий Томан
*М.Митровка
*М.Чикивдя