Вшиткі доґде єдного?! Нїт, не вшиткі… - Інтервю старателя фонда "Независима літературна Руська Премія" А. В. Ґеґальчія новинцї "ПРАВОЗАЩИТА", 14(39). 30-05-2006

У децембрї 2005 на Сятого Николая в Ужгородї была вручена перва Руськая Премія. Єї лавреатами стали Владимир Бедзир и Иван Петровцій. Премію вручив старатель Межинародного фонда «Независима літературна Руська Премія» бывшый ужгородян А. В. Ґеґальчій.

Інтервю из ним мав наш кореспондент … Кор.: Олександре Вікторовичу! Шушкат ся, же Вы ся появили в Ужгородї никус не в дотычности з літературнов наградов, а глядаючи Колчаково золото, вувезеноє из Владивостока и спрятаноє туйка пудкарпатськыма Русинами – чехословацькыма леґіонерами.
А. Г.: Пудкарпатська Русь – сесе цїле краина поговорув. И ширят ся они туй скорше уд електронной пошты. Щи-м не стигнув повісти, же дїдо ми познавав Гашека, як ми вже сообщили, же ёго брат участвовав у переговорах о золотї на боцї чешськых білых. Айбо наша фамілія волїй била ся з Колчаком и леґіёв, ги догваряла ся.
Кор.: Но Олександре Вікторовичу, вшиткой вузират докус нечекано: Вы на 10 лїт ся стратите из общественой закарпатськой сцены а ту ся появите из єдным нестандардным проєктом - «Руська Премія». Што ся стало и што за єдна ото награда?
А. Г.: Зачнїм, ачей, из того, же кличу ся не Олександр, ай Александр. И любив бых, обы ня кликали так, як ми дали имня родителї, а не так, як росказано урядно. Зато коли первый демократичный мер Ужгорода повів моим товаришам-депутатам: «што ся вы бабраєте из тым Моцкалём? скоро їх вуженеме удсї до лабы»… (Марксіста-лениніста не знав, же-м ся родив в Ужгородї. Айбо се не важно. Представте собї, же політик у Каліфорнії повів бы так за Австріяка Шварценеґера!) Я поняв, же Украина грязне у баламуту. Воёвати из тов баламутов, из тов горячков было ми неінтересно. Тай и лїк у сякум припадї єден – час. Я дуже много міст походив, много што увидїв єм и у многых інтересных дїлах участвовав єм. И навгул ниґда не уддаляв єм ся уд утцюзнины. Тым паче, же в добі інтернета доста пустити компютер – и ты уже в Ужгородї, на пяцу, и знаєш, из кым ся розвадив мер, ко насїв на депутата… Мене все розрушовали процесы, што ся туй точат. Дакотрі з них натулько тревожні, же не дозволят нерувнодушному чоловїкови, чинити ся, же нич не видит, прижмурити очі на тото. За рокы новійшой історії из Закарпатя масово удыйшли Жиды, Мадяре, Русы, Нїмцї. Пудкарпатські Русины вмісто признаня, слободы и културной автономії достали росказ починити ся свідомыми Украинцями. Вшиткі доґде єдного! Вмісто ядерного, уникатного, традіційно многоязычного простору строит ся в шоры глота на єдну тварь. Секретарї новых обкомув и райкомув пуддано мелдуют началству о зворности єї рядув - моноліт! сїрый моноліт… И се туй, де ищи и «при Мадярах» вуходили тулькі новинкы: 22 мадярські, 9 русинськых, 10 руськых, 5 жидувських, 4 украинські, 4 чешські, 3 чешсько-русинські, 2 русько-мадярські, 1 мадярсько-русинсько-чешська. Днесь у краю, де колись за руську ґраматику проголосовали 313 школ, а за украинську – 114, родители и учителї боят ся заявити властям о желаню учити своих дїтий не на державнум языкови! Тадь задача демократичной власти – тото їм застачити.
Кор.: Та што, власть має заохочовати многоязычность и сепаратізм?
А. Г.: Кедь власть ся голосит як демократична, та она повинна застачити руні права про меншины, такі як и про векшину. Сесе азбука. Иншак мусит признати, же є мізерна, середновічна, мстива наслїдниця ідей и придобыткув Сталина. Айбо ёй што кортит ю до Европы! Слава до неба, а кылы до землї! Так не звыкло быти.
Кор.: Пак кедь хочете туй сесе-тото поладити, та ипен час – пустити ся до політикы.
А. Г.: Тогды бых мав переступити через дуже многоє. Сесе-м не годен пудъяти. А такоє, як зорґанізовати «Руську Премію» – айно.
Кор.: Яка главизна у сюй наградї?
А. Г.: Кликати позур на фарбистость, безграничность сёго краю, пуддержати руськых и русинськых писателюв Пудкарпатськой Руси..
Кор.: Уже дакулькі разы зачинаєте за Пудкарпатську Русь. Сяк, чей, кличете до твореня новой державы, ревізії єствуючых границь? Тадь сесе крімінал.
А. Г.: Пудкарпатська Русь – віртуална реалность. В нюй жиют тысячи людий из премайпорузных закутин цїлого світу, котрі мают из нёв етерову, духовну капчу. Юй нич до узаконеных границь из зебрастыма стовпами и варованями «Стуй! Стрїляву!». (Нагодов, ищи и в западнуй Европі даґде мож видїти такоє чудо - нїколи спораити…) Она ся докус ладно чує у WEB – світовуй сателітнуй павучинї. Прикапчайте ся на інтернет, вуберьте у глядачу «русин», «rusyn», «ruthenia» - отворит ся вам цїлый світ. У нюм и наш сайт - www.volny.cz/premija-ru .
Кор.: Первыми лавреатами награды стали Иван Петровцій и Владимир Бедзир. Чим они так вусїгают измежи новочасных закарпатськых авторув?
А. Г.: Оба майстерно бируют языком. Єден – старинным, пережившым стовкы рокув гоненя, «некодіфікованым», а напротив тому прекрасным. Другый – великым, могучым, хімерно ся міняючым на переломі тысячолїтий языком руськой «нацменшины». Оба они якбы самі и создали тоты языкы и плывут, уносят ся в них. Оба они - не лем нашоє удкрытя. Петровцій – лавреат награды А. Духновича. Бедзир - лавреат награды «Золотое перо России».
Кор.: Вас не ниячит скандална слава Ивана Юрійовича?
А. Г.: Кедь думаєте на неудбывшоє ся судноє поступованя у дїлї оскорбеня Петровціём у вершах Презідента и Державных сімволув Украины, та я радый, же судї мали доста розуму и державанського мужества похоронити тото дїло. Кедь же думаєте на ёго хуліґанські еротичні співанкы, та приця така тема інтересовала и учителя Пушкина Баркова и украинського ґіґанта Котляревського и ..., и ..., и …
Кор.: Айбо тоты співанкы мож назвати не діпломатичным словом «еротичні», а точным - «обсцені, нецензурні». Як мож за такую «літературу» давати награду?
А. Г.: Я не літературный крітик и не закорінїлый навщивитель писательской кухнї. И то, што удало ся зробити Петровцію, попробую описати примірами из другого поля. В стіловум ужгородськум ресторанї при первум побытї отровив єм ся муцным, як талпа, лоці, при другум ня погостили пересмаженым пстругом. Сокачі там – правдиві закарпатці, знают множество містных рецептув и мали стажну практику онь у Львові. То, што они правлят, заслужує на великый честунок, айбо – нестравноє... У Празї в ресторанї «Тбілісі» сімпатичный Грузин похвалив ся, же ёго кухня домашня – и цїле удты вукуковали старенька тета и другі своячкы. И харчо, и жіванська печеня, и шалаты, и ткемалі мачанка - вшитко было домашноє. Айбо неїстувноє, точнїйше – несмачноє. Лем хачапурі тетї ся удавали … Ресторан искраховав. Мож нагодовати ватагу милых сосїдув, но вуберні пражські гостї– сесе дашто иншоє. Узбек, шеф-кухарь московськой чаярнї «Ходжа Насреддин», переч як прияв ся на пост, мав школеня в Таліанщинї и Франції, стаж в «Берлин»-ї и «Минск»-у. Ёго пілав, баранячі реберця, шурпа – безусловно узбецькі. А до того они легкі, як французські багеты, свіжі, як таліанська зеленина, кумштові, як нїмецькі пудбивкы. Нима годен посмаковати и Японець, и житель Кавказа, и Украинець. Так аматер, што перейде горами и наиграє на маґнетофон «правдиві» закарпатські співанкы, пак може опубликовати просто нецензурні коломыйкы. А кухарь Петровцій, впившый до ся говоры Осою и Иршавы, Ужгорода и Волового, школованый у Франції, товмачившый Бодлера, Петевфія, Пушкина – зварит нам битаньґські співанкы, наші и ненаші співанкы, хуйомыйки (як то придумав!) и другі шедевры. Жаль лем, же сесе перекласти по французськы вадь по руськы не мож. Хыбаль бы сам автор прияв ся.
Кор.: Ци направдї Вы серіозно?
А. Г.: Айно! майже серіозно…
Кор.: Ко спонзорує проєкт?
А. Г.: Межинародный фонд «Руська Премія», в т. ч. дакулько обывателюв віртуалной Пудкарпатськой Руси.
Кор.: А точнїйше?
А. Г.: Знаєте, смутно, же дакотрі люде готові давати гроші, айбо хочут убстати в анонімности перед властями. Сесе щи єдно «здобытя» новочасной Украины. Айбо маю надїю, же у недалекуй будучности меценаші уже будут отворено горді на свою пудпору сёму проєкту..
Кор.: Може Вы просто не хочете признати ся, же проєкт фінансує Москва? Ци Прага?
А. Г.: Можете написати, же мученый зознав єм ся, же перед 15 роками при роспадї СССР быв єм звербованый КҐБ, обы перебыти в ілеґалности и пак у 2005-м роцї пудкупити непудкупных писателюв Пудкарпатськой Руси!
Кор.: Нашто Вам, руському, дїти ся до закарпатськых, тым булше, до русинськых дїл?
А. Г.: Сесе не є даяка новота. Руські добровольникы воёвали за православну віру в Болґарії. Украинські леґінї ся борют за ідеалы западной демократії в Іраку. Лорд Байрон упав за слободу Ґреції – «кый фрас го там понюс?…»
Кор.: Кажут, же Вы скупуєте хыжі и землю в Карпатах… на які гроші?
А. Г.: Видїли сьте дакі документы? А гроші… недавно в Ужгородї дочув єм ся, же єден познатый пражськый закарпатець поволок купуючи посолство тулько, же му вустало на цїлый ґолфклуб. Стрічаеме ся у Празї, звідаю, «идеме бавити ґолф?» Ун на то: «я не знаю! и комісія – каже – вузнала, же ниякых нарушень не было! и главноє – ґолфовоє поле коштує 10 раз тулько, ги посолство ...а вцїлови – мусай ся звивати!» Тадь вшиткі гварькы не мож поприказовати.
Кор.: Лемже, кажут, Вы скупуєте тото вшитко на пудложні особы…
А. Г.: Думаєте на Несторову бабку? Тадь се добрі - купиме, пак продаме кієвськым депутатам, а прибыль у фонд «Руськой Награды» - нам ся вшитко придаст…
Кор.: Фіґлюєте?
А. Г.: Нашто бы, я серіозно. Довжен єм Пудкарпатськуй Руси. Мушу ся росплатити.