Роман Петрович Пищальник родив ся 25 юнія 1974 года у селі Иванівці, што поблизу Мукачева, у фамилії вчительув. Отець му, Петро Пищальник, учитель исторії, быв замістительом директора Мукачівського Вишого профучилища №3. Мати, Світлана Васильовна, учителька исторії. Се од них и дустав син перві уроки русинської исторії. Скончив Роман у Мукачові СШ №5, дале ВПУ №3, пройшов службу у войську.
Як и всі молоді люде днись доста тяжко стає на путичку житя - ниє роботы. Быв и робочим, и барменом, и сторожем, ходив на Чехи стройительом.
Абы удержовати свою родину (жона Світлана, дочка Алша), робив верстатником на Мукачівськьув лижньув фабриці (СП «Фішер-Мукачево»). А коли по роботі мож бы и одпочити, як сам ся сповідать, рукы ся тягнуть ид цирузіі.
Книжочка «Молитва Русина» була першим выходом молодого поета у світ. Може ищи не до кьунця умальовалася літературна концепція поета, може ищи не опреділився у ведучых темах свого творчества, може дагде прослідковує ся неповнота у использованю поетичных форм и структур стихописаня, айбо видиме у сьому хлопцьови головноє: талант, недремлющу Музу, яка не дає спокою и просить ся заявити за себе. Роман чує в собі поклик серця, велику, айбо ищи не розкрыту поетичну потенцію. Вьун чує и видить у собі тоты силы, обы скочити на свого ищи дикого, неопытного, романтичного Пегаса, якый понесе го на поетичный Олімп.
М.Алмашій, Заслуженый учитель Украйины |
|
|
ПИСЬМО ДАЛЕКОМУ РУСИНУ
Я уп'ю погарчик вина
За тебе, далекый Русине,
Черленого уп'ю, до дна
За жону, доньку авадь сына...
Далеко вд родної зимлі
Судьба тя заверла далеко –
На бузьковuм чорнuм крылі,
Забрала, испрятала. Де ты?
Карпаты ревуть за тобов
Пречистов слезов Синевіра.
У церкви, пуд старов горов,
За тебе узвідує віра...
Што чиниш в далекых краях,
Як жиєш, ци тямиш, ош ко ты?
И журиться небо в плаях,
За тебе ся журять буркуты.
Тебе туй нико не забыв.
За тебе, далекый Русине.
Вернися й возьми из собов
Жону и доньку авадь сына.
Мы уп'еме в'едно вина
За нашу маймилу землицю...
Єдна вна на світі, єдна,
Усяды: и туй, й за границьов!
ТОРОМБЫ*
Коли ищи я быв не дуже грубый,
И даколи ня били реміньом,
Обым быв чесним. Я - закочу губы...
И за тото им урuс лингарьом.
Я нич не слухав, што отець говорить,
Всьо свое зроблю, йому нарубы.
Й теперь, кьой урuс им - бiда ня морить,
А виноваті - мої торомбы!
Но лиш ото усякі в світі знавуть,
Ош лшше пuзно, чим кoй нигда ныіт.
Наб'ю собі торомбы - най страдавуть,
Най знавуть, што м не пuллый чоловік!
*Торомбы = толстые, надутые губы
МОЇ РЯДКЫ - ВТО Я...
Даколи, кой ляжу, я ни годен вснути:
Вирчу ся и кручу, а спаня ни є...
Уд цирузї рукы зачнуть ся тягнути,
И товды на кухни стих ся создає.
Легкі вто годины, ги кой штиль на морю...
У души ми чуство - щастя му имня.
Што на серци маву - най рядкы говорять,
Бо язык мuй - грішник, а рядкы - вто я. |
МУЗА - ДАР БОЖЫЙ
Удлитїла Муза, удлитїла -
Майже ся розсердила на ня:
Крылами чудныма злопотїла
Тай лишила свого "легіня"...
Стих ни мож без ниї написати,-
И пювслова в голову ни йде.
Менї тяжко то переживати,
Глядаву і кличу: "Де ты, де?"
Десь ся дїла, добра моя птицьо?
Хоть писмо малоє напиши...
Та, видав. помутнїла "водиця"
У мойюв закалянюв души.
Знаву я: усякій дар - уд Бога.
Видить Ввюн... Заслужиш - подає.
Бо без нього ани до порога,
Так оно на сьому світі є!
Творчости путї - Його просторы,
Моя Муза дниська там жиє.
Я до ниї хоть и через горы
Прийду й зась ми будеме вбає.
ПОДКАРПАТСЬКА ОСІНЬ
Ид Карпатам осінь вже йде золота
Йuв ся в'доперавуть горы-ворота.
Тарканистый пoтuк - златогривый кuнь,
Кочіш го подганять - вігерець-легінь.
Діти йдуть до школы - їм звонок брынить,
Пуд ногами листя море шелестить.
Май студена стала ранішня роса,
Тоншов ся вчинила у вербы коса .
Удлітавуть бузькы - вернуться веснов,
Чорно-білу пісню лишать за собов.
Спати ляже ехо в рубани старуй,
Скрутиться пуд корчом - ты го не вартуй.
Ловгош тягнуть грезна, пахнуть, аж п'янить,
И сливлянка свіжа в блюдо цибинить.
Подкарпатсью керты - яблыка, грушкы,
Повні нима відра, гатішошаркы.
Добра осінь-мати - челядь робuтна,
Свойими руками чинить си хосна.
Было так од віку на мойuв земли.
Хочеш спати файно - з осени стели!
МОЛИТВА РУСИНА
Снігом віхола убілюе ми плечі
И трембітов над Карпатами гуде,
По земли русинськuв Сятый вечuр,
Хвала Богу, вже двотысячный иде.
У капличці запалю я свічку,
Тай помолюся на колінах Творцю
За народ русинськый и за горы вічні,
И за спокій наших праотцюв. |
